“АН-НАХДА”

 

(an-NAHDA – the AWAKENING)

 

(“ВІДРОДЖЕННЯ”)

 

 Радикальна ісламістська організація в Тунісі, створена в кінці 70-х – на початку 80-х рр. За деякими даними є близькою до міжнародної ісламістської організації “Брати-мусульмани”, або відчула певний вплив з її боку.

 Лідери – засновником, лідером і ідеологом АН є шейх Рашид аль-Ганнуші, який мав великий авторитет в консервативних фундаменталістських колах ряду країн північної Африки і тому вважався ідеологом “магрібського панісламізму”. Більшість керівників групи з початку 90-х рр. перебуває в Лондоні і Хартумі.

 Чисельність – точно невідома. Головну групу прихильників АН складала радикальна молодь. Також їй вдалося проникнути в армію та сили безпеки і створити в них свої відділення. Близько третини усіх заарештованих у 90-х рр. активістів АН складали військовослужбовці і поліцейські. На сьогодні боєвики групи діють в умовах повної законспірованості.

 Ідеологія – ісламський фундаменталізм.

 Діяльність – поділяється на 2 етапи :

1.      Кінець 70-х – початок 90-х рр. – легальна діяльність АН як політичної партії, що відстоювала концепцію “демократизації ісламу”, тобто прилаштування його до умов демократії. Партія приймала активну участь в політичному житті, намагаючись інтегруватися до державних структур. Її популярність почала зростати і влада зрозуміла небезпеку цього для себе. Почали накладатися деякі обмеження на її діяльність, зокрема партії було заборонено приймати участь у виборах. Але її кандидати виступали на виборах до парламенту в якості незалежних і змогли набрати на початку 90-х рр. 13 % голосів виборців.

2.      З 1991 р. – нелегальна діяльність. З травня 1991 р. після виборів ситуація в Тунісі загострилася – студенти – прихильники АН організували масові акції протести проти тиску влади на неї. Сталися зіткнення з поліцією в ході яких загинули 2 чол. Після цього влада повідомила, що розкрила антидержавну змову ісламістів, які планували державний переворот і створення теократичної держави. По цій справі було заарештовано бл. 300 активістів АН (серед них було бл. 100 військовослужбовців урядової армії). На початку 1992 р. АН організувала нові хвилювання, які знову закінчилися зіткненнями з силами безпеки. Тепер вже влада нанесла удар по керівництву організації і заарештувало його. Всього за деякими даними було піддано арешту до 18 тис. активістів АН та тих, хто їм співчував. Навесні і влітку 1992 р. відбулися судові процеси. АН була поставлена поза законом а її керівництво отримало жорсткі вироки (в 1999 р. декілька сотень членів АН були звільнені президентом Бен Алі по амністії).

З 1992 р. залишки керівництва організації на чолі з Р. аль-Ганнуші було змушене емігрувати до Європи. В 1993 р. АН фактично втратила свій вплив в туніському суспільстві. Почався фактично закордонний етап діяльності. Відділення АН були створені, зокрема, у Франції, Бельгії і Швеції. З цього часу група почала практикувати терор в таких формах :

 1. Теракти з використанням бомб.

 2. Індивідуальні вбивства :

  А) АН готувала фізичне усунення президента Тунісу Бен Алі і силове захоплення влади.

  Б) 1991 р. – вбивство віце-прем’єра уряду Бельгії А. Куулса боєвиками закордонного філіалу АН.

 В 1994 р. активісти АН брали участь в спробах об’єднання туніських ісламських екстремістів в нову організацію, яка мала отримати назву “Ісламський фронт порятунку”. Однак ці спроби завершилися провалом.   

 Район діяльності – Туніс, Алжир і ряд країн Європи.

 Контрольовані структури – АН видавала газету “Аль-Фаджр” (“Al Fajr”), журналісти якої зазнали переслідувань в 90-х рр. 

 Озброєння – стрілецька зброя, саморобні вибухові пристрої.

 Внутрішні контакти – напевне, має зв’язки з “Туніською сражающейся групою”.

 Зовнішні контакти – взаємодіє з рядом іноземних ісламістських воєнізованих груп :

1.      Алжирські ісламісти з “Ісламського фронту порятунку” – Р. аль-Ганнуші написав передвиборчу програму для ІФП в 1990 р. і надсилав своїх активістів для його підтримки (в 1990-1991 рр). Також АН допомогла ІФП знайти канали фінансування серед арабських монархій.

2.      Марокканські ісламісти.

3.      “Національний ісламський фронт Судану”.